Без нафталіну
В одному з останніх інтерв'ю, тримаючи люльку у товстій долоні, в растаманському капелюсі, рок-ідол 90-х Сергій Кузьминський невимушено починав розмову сакраментальним — «Привіт, я – Кузя» .
Така безпосередність колишнього соліста «Братів Гадюкіних» виражалася в усьому в поведінці, в музиці, яку наспівували і вуйки, і львівські сноби. У текстах, що майже не мають словесних заковичок, високопарних фраз або зверхності. Вони свої. Втім, потім це підхопив кожен другий україномовний гурт, який навіть не застав комсомол, що бився у конвульсіях від «холєри» і «ширки» БГ.
Із «Братами Гадюкіними» я познайомилася за дуже цікавих обставин. Закінчився черговий фестиваль, унеможлививши швидко вибратися зі Львова, тому найвірогіднішим шляхом виявився автостоп. Єдиний хто вирішив підвезти декількох сумнівного вигляду молодих людей був такий же на вигляд чеченець, який через Україну повертався у рідний Грозний із заробітків у Берліні.
Крім німецького апельсинового соку і кількох вафель автомобіль наповнювала музика. І це був, на диво, не кавказький фолк, і навіть не «Рамштайн». Всю дорогу від Львова до Києва звучало щось віддалено схоже на українську мову. Я гадки не мала що це, втім, як і сам водій, який, мабуть, прикупив платівку у Львові за порадою місцевих. У нашого попутника погано виходило наспівувати мотив мішанини рок-н-ролу і реггей, і разом і тим з сумом згадувати німецькі автобани, щоразу несподівано потрапляючи в типові українські вибоїни.
Проте це зараз «Брати Гадюкіни» — справжня рок-легенда, яку свого часу закльовували за надто сміливі тексти, і в той же час захоплювались западенським говором, що став однією з родзинок гурту. І справа не в тому, що БГ узаконили суржик і сленг, і в якомусь сенсі навіть – українське в Україні. Найдивніше, що цей україномовний гібрид Ділана, Ролінг Стоунз і Боба Марлі і досі не віддає нафталіном із 90-х, навпаки звучить набагато актуальніше, ніж будь-який вартий уваги інший гурт. Проте не варто покладати надії, аби почути «Гадюк» колись ще наживо – зі смертю Кузьмінського з музичної сцени поступово відходять не тільки БГ, а і український класичний рок як явище.