Взяти Берлін
Викрадений комп'ютер, розгромлений офіс і напівзаляканий режисер – це зовсім не сценарій до чергового дешевого блокбастера і навіть не ескізи дилетанта-сценариста, що намагається дістати з власних глибин сюжет, вартий не одного десятка нагород. Це передісторія про документальний фільм німецького режисера Сиріла Туші «Ходорковський», який пройшов з аншлагом на Берлінале цього року.
Прем'єра стрічки про одного з найвідоміших критиків сучасного режиму Росії чи не найобговорюваніша подія минулого тижня. «Я не бачив фільм, але мені є що сказати», – підсумовуючи, звучать усі рефлексії світових ЗМІ про цей інцидент і сам факт існування цієї картини. А сказати дійсно є що.
Документальний фільм про Михайла Ходорковського, російського нафтомагната і політкритика Росії, був представлений у позаконкурсній програмі «Панорама» на Берлінале і став справжньою легендою, навколо якого вже існує дясяток версій та історій. Кому вигідно? І чи вигідно взагалі? Комп'ютер режисера спочатку зник із номера готелю в Балі, пізніше – фінальний монтаж був викрадений із його ж офіса. Невідомо в якому варіанті світ уперше побачив би цю роботу, якби буквально за кілька днів до показу знімальній групі не вдалося знову все перемонтувати, адже на фестиваль Туші завчасно подав лише попередній незавершенний варіант.
Спочатку фільм мав бути художнім, проте під час зйомок режисер зрозумів, що тільки документальний жанр зможе відобразити справжній задум. Незважаючи на це, у стрічці все ж є частина домислу – графічно промальовані в чорно-білих тонах моменти арешту, які, звичайно, зафіксувати наживо було неможливо. Сиріл працював над картиною п'ять років, упродовж яких йому вдалося поспілкуватися не тільки з близькими головному герою людьми, а навіть із радниками перших осіб Росії.
Окрім того, фільм включає коментарі самого Ходорковського та цінні відео з зали суду. Дійсно величезний пласт інформації, який міг ще більше зацікавити грабіжників, аніж змонтована фінальна версія. Хоча сам режисер не відмовляється від ідеї поступово викладати в мережі тематичні відео про Ходорковського – бізнес, опозиція, навіть комсомол. Як прокоментував сам Туші «КіЖ», матеріал у нього, незважаючи на всі ці заплутані історії, залишився.
Всі закиди щодо фінансування стрічки кимось «зверху» Сиріл відкидає одразу – за його словами, зйомки стали можливими лише завдяки грантам від різних фондів. Проте тема, як і головний герой однойменного фільму дуже непрості, а тому мають тонкі грані.
Ходорковський як особистість зацікавив молодого режисера, отримавши запрошення російського кінокритика Андрія Плахова на фестиваль, що був профінансова-ний компанією, яку очолював на той час нафтомагнат. Історія його життя дуже вразила Туші – як виходець із простої сім'ї зміг стати впливовою фігурою, а потім знову все втратити. Окрім того, сама епоха, розпад Союзу та 90-ті, в яких помітною особистістю є і сам головний герой, надзвичайно зацікавили режисера.
Михайло Ходорковський – персона неоднозначна. Йому присвячують симфонії, письменники Акунін та Улицька оприлюднюють листування, в яких він постає перед публікою щоразу в різних ракурсах, зі своїми власними поглядами на світоустрій. Варто нагадати, що Ходорковський був затриманий 2003-го за несплату податків і шахрайство, через два роки засуджений до дев'яти літ ув'язнення, а 2008-го йому пред'явлені нові звинувачення і, як наслідок, у грудні 2010 року він отримав уже 13 із половиною років ув'язнення.
Туші впевнений, що його фільм не буде заборонений до показу в Росії і всі розмови про це не більш як домисли. Проте точна дата прем'єри невідома – ні в Росії, ні тим паче в Україні. Хоча і були версії про показ на Винзаводі (Центр сучасного мистецтва) у Москві в травні цього року.
Говорити художнику про незручні теми для влади необхідно, і напевно цей приклад з викраденням була відповідною ілюстрацією до цієї тези, незважаючи на всі можливі мотиви.
Вся ця історія для європейців є дивною, як і намощені гуталіном кирзові чоботи, які час узагаліто було б залишити нашим дідам під купами чорнозему, а не діставати щоразу за чиєюсь потребою, а потім із зашореним виглядом говорити – так і було.
Сирил Туші напевно один із небагатьох режисерів, чий силует останнім часом миготить неоновими вогнями серед шкіряних пальт «шарикових» і «швондерів». І виблискує настільки чітко, що питання про несвоєчасність вирішується простим хірургічним скальпелем, у найкращих традиціях давно минулої епохи.